І пам'ять, і попередження. Скресає лід забуття і повертає нам події минулого. Деякі з них не піддаються осмисленню своєю жорстокістю і цинізмом. Ми, старшокласники, все частіше замислюємося про сенс життя, про його безцінність. А ще, про такі речі, як терпимість, співчуття, розуміння інших людей. Приводом для таких роздумів стала відкрита виховна година у стінах Решетилівської гімназії ім. І.Л.Олійника «Історія, яка говорить з нами», присвячена 70-й річниці початку масових розстрілів населення у Бабиному Яру.
 Викладач історії Валентина Миколаївна Кошова підготувала зворушливу розповідь про цей ганебний злочин проти людства. Із комп'ютерної презентації, із відеофільму зі свідченнями очевидців ми зрозуміли усю масштабність трагедії. Учні перейнялися стражданнями людей, не могли без сліз слухати про наругу фашистів над мирним населенням Києва. Нас вразило, настільки люто німецькі війська розправлялися із національними меншинами та з інакомислячими. Цей терор проти єврейського населення назвали голокостом, -винищенням людей за національною ознакою. Сьогодні у Бабиному Яру збудовано станцію метро, працюють магазини. Люди топчуть святі місця поховань тисяч замордованих і розстріляних.
 Виховна година запам'ятається нам і виставкою книг, організованою бібліотекою гімназії. Ми винесли із цього заходу урок терпимості, толерантності і поваги до кожної людини. Цей захід розбудив у наших серцях повагу до мужності тих, хто вижив у тому жахітті. А також навчив розуміти, де і як потрібно поводитися нам, живим. Допоки наші серця будуть битися, ми будемо пам'ятати про трагедію Бабиного Яру.
|
